Історія створення журналу "Світло"
Українська преса минулого – важливе історичне джерело досліджень суспільно-політичного, економічного і культурного життя народу впродовж XIX–XX ст. У ньому відображено не лише історію вітчизняної освіти і педагогічної думки, а й усю ту соціальну напругу, що супроводжувала процес формування національної самосвідомості українців, боротьбу за національне і соціальне визволення, за рідну школу.
Коло проблем, які аналізувалися на сторінках педагогічного часопису, було надзвичайно широким і різноманітним. Це проблеми загальної і спеціальної педагогіки, психології і методик викладання окремих предметів, експериментальної і педагогічної психології, розумового, морального, естетичного, фізичного і трудового виховання, спільного навчання хлопчиків і дівчат, професійної освіти, дошкільного, сімейного виховання, дисципліни і покарань учнів, виправлення й перевиховання, підготовки учителя для народної і середньої школи та цілий ряд інших.
Журнал знайомив з досвідом зарубіжної і вітчизняної школи, наголошував на необхідності реформування тогочасної системи освіти. У перші десятиліття ХХ століття в Україні склалися сприятливі соціально-економічні та педагогічні умови для відкриття українських педагогічних журналів. До такого видання відноситься часопис «Світло», що був першим україномовним виданням та виходив друком один раз на місяць у період із 1910 по 1914 роки. Редакція журналу знаходилася у м. Києві за адресою В.-Володимирська, 93.
Його видавав редакційний комітет до складу якого входили такі представники, як: Г. Шерстюк, С. Русова, С. Черкасенко. Основоположником журналу був Г. Шерстюк (1882–1911) – педагог, видавець, прогресивний громадський діяч, засновник першого українського педагогічного видавництва «Український учитель», автор «Української граматки для школи». Співробітничали з часописом чимало педагогів і письменників, яких пізніше «Світло» згуртувало навколо себе: Х. Алчевська, С. Васильченко, Б. Грінченко, Дніпрова Чайка, С. Єфремов, Д. Дорошенко, О. Русов, С. Сірополко, Я. Стороженко, Я. Чепіга (Зеленкевич) та ін.
Г. Шерстюку доводилося вирішувати багато суто організаційних питань, однак через рік його не стало. І саме Софія Федорівна, у цей період, поєднувала: природну обдарованість, практичний досвід педагогічного працівника, досвід автора численних публікацій, прекрасну обізнаність із зарубіжною педагогікою, ідейну національну переконаність, бажання поділитися своїми знаннями та ідеями з іншими. Структуру часопису складали вісім рубрик. Аналіз їхнього змісту дає можливість констатувати, що в них висвітлювалися тогочасний стан народної освіти в Україні, питання теорії виховання та навчання, особливості реалізації теоретичних положень у практиці шкільної освіти та в сімейному вихованні. Заслуговують на увагу рубрики, що розкривали діяльність громадсько-педагогічних товариств («добровільні громадські організації вчителів, діячів педагогічної науки й народної освіти, які сприяють розробці актуальних проблем і питань теорії і практики навчання та виховання»), забезпечували огляд публікацій, надрукованих в інших періодичних виданнях, складали бібліографію видань із педагогіки.
Серед дописувачів часопису були прогресивні українські педагоги М. Грінченко (Загірня), Д. Дорошенко, С. Єфремов, О. Русов, С. Русова, С. Сірополко, Ю. Сірий, І. Стешенко, Я. Чепіга, С. Черкасенко, Г. Шерстюк та ін.
Багато українських культурно-освітніх діячів справедливо його вважали ефективною і найкращою трибуною для пропагування політичних та педагогічних знань і активно використовували як джерело в національно-визвольній боротьбі українського народу.
Статті педагогічного змісту були оперативним і чи не єдиним на той час джерелом інформації. Ці статті реагували на злобу дня, широко обговорювалися вчителями, формували і спрямовували громадську педагогічну думку, трансформуючись у практику роботи народної школи. Матеріали часопису «Світло» дають змогу зробити висновок про те, що розвиток ідеї української національної школи у перші десятиліття ХХ століття здійснювався в тісному взаємозв’язку з національно-визвольним рухом українського народу. Всебічне й ґрунтовне вивчення матеріалів часопису сприятиме глибокому розумінню історії вітчизняної освіти, розвитку психологічної та педагогічної науки. Критичне осмислення й творче використання багатьох передових і прогресивних педагогічних ідей, висвітлених у журналі безперечно, сприятиме успішній розбудові сучасної освіти в Україні, інтеграції її до європейського та світового освітнього простору.
Часопис знайомив з досвідом вітчизняної й зарубіжної педагогіки, наголошував на необхідності реформ тогочасної системи освіти. Важливим було й те, що пошук основ української національної школи і системи освіти здійснювався в умовах тісного співробітництва східно- і західноукраїнських освітніх діячів. Часопис «Світло» є невід’ємною складовою національної культури, важливим джерелом історичної інформації. На сторінках цих видань залишилося зафіксованим не лише суспільно-політичне, економічне, культурне життя українства, а й чимала кількість публіцистичних, наукових, науково-популярних, пізнавальних, просвітницьких праць, створених фахівцями з різних галузей знань. Значна частина цих матеріалів присвячена розвитку педагогічної думки та освіти. Розділи журналу: «Науково-педагогічні і публіцистичні статті»; «Твори українського письменства»; «З біжучого життя»; «Шкільна хроніка»; «Критика і бібліографія». На сторінках видання характеризувалися педагогічні ідеї й погляди Б. Грінченка, М. Драгоманова, П. Житецького, Я. Коменського, М. Коцюбинського, Й. Песталоцці, М. Пирогова, М. Сумцова, Л. Толстого, Т. Шевченка та ін. Кінець ХІХ – перші десятиліття ХХ століття – це період становлення суспільного дошкільного виховання в Україні. Педагогічна спільнота в ці роки спрямовувала свої зусилля на актуалізацію ідей щодо унікальності дошкільного дитинства, необхідності відкриття різних типів установ для виховання дітей дошкільного віку (дитячі садки, захистки, майданчики, дитячі осередки), розроблення програмово-методичного та матеріально- технічного забезпечення їхньої діяльності. Просвітницька та інформативна функції щодо популяризації питань із дошкільного виховання покладалися на тогочасні педагогічні журнали. Вони виконували роль ретранслятора в ознайомленні педагогів-практиків, усіх, кого цікавили проблеми дитинства, із досягненнями європейської та вітчизняної педагогіки. Проблематика публікацій часопису об’єднувала педагогічну спільноту довкола проблем, що стосувалися процесу становлення національної системи освіти, у тому числі й дошкільного виховання. Часопис ставив за мету «допомагати усім заходам у справі народної освіти, освітлювати всі питання просвітнього характеру, знайомити з усіма здобутками людської думки в педагогічній ... сфері, розробляти теоретичні і практичні питання шкільного, позашкільного й сімейного виховання». У пропонованій читачам програмі журналу (1910. – Кн. 3. – С. 4 обкл.) окреслено коло теоретичних аспектів друкованих матеріалів: «Статті щодо теорії виховання і народної освіти; Ознайомлення з усякими питаннями по вихованню і практичне пристосування їх до шкільного і сімейного життя; Значіння художнього розвитку в справі виховання і освіти; Сьогочасне становище народньої освіти, школи і народнього учительства на Україні; Хроніка діяльности всяких просвітніх, педагогічних і наукових товариств; Огляди педагогічних російських і закордонних журналів; Твори красного письменства; Бібліографія».
У журналі «Світло» представлено концепцію майбутньої української національної освіти, зокрема зроблено спроби проаналізувати найважливіші, фундаментальні теоретико-методологічні проблеми її розбудови – такі, як визначення мети, завдань, методів, форм, структури тощо. Найвиразніше ці проблеми аналізуються у статтях Я. Чепіги (Зеленкевич) «Проект української школи» (1913.–Кн. 2–4), «Національність і національна школа» (1910. – Кн. 1), «Народний учитель і національне питання» (1912. – Кн. 1) та ін.; С. Русової «Ідейні підвалини школи» (1913. – Кн. 8), «Нова школа» (1914. – Кн. 7/8), «З з’їзду учителів» (1914.– Кн. 5) та ін.; С. Черкасенка «Народні вчителі й рідна школа» (1913. – Кн. 1) та деяких інших авторів, а також у статті «Справа народної освіти на Україні» (1911. – Кн. 1).
Важливим напрямом досліджень Я. Чепіги була педологія – наука про дитину або ще експериментальна педагогіка. Вивчаючи зарубіжний досвід, педагог доводить у своїх працях необхідність побудови системи освіти й виховання на глибокому вивченні природи дитини (фізіології, індивідуальних, спадкових та вікових психофізіологічних особливостей). Ці ідеї відображено в таких працях педологічного спрямування: «Педологія, або наука про дітей» (1911. – Кн. 5), «Страх і кара» (1912. – Кн. 6, 7), «Увага і розумовий розвиток дитини» (1911. – Кн. 1), «Моральне внушіння у справі виховання» (1910. – Кн. 2) та ін., що публікувалися на сторінках «Світла». Різним аспектам проблеми створення національної освіти й виховання в Україні С. Русова присвятила статті: «Просвітній рух на Вкраїні в 60-х роках» (1914. – Кн. 6), в якій аналізує стан української освіти в 60-х роках XIX ст. і показує роль просвітницького руху в її розвитку; «Дитячий сад на національнім ґрунті» (1910. – Кн. 3), де обґрунтовує необхідність побудови дошкільного виховання на національній основі та інші. У статтях С. Єфремова «Вони не просять» (1911. – Кн. 4), «Голос природи» (1913. – Кн. 1) автор наголошує на необхідності рідної школи для українців та висвітлює ті складні процеси (законотворчі, педагогічні, громадські), що супроводжували це питання. Для розвитку народної освіти в Україні велике значення мала організація шкільних і народних бібліотек. Вони покликані були служити освіті народу, перетворюватись у справжні осередки культури.
Вивчення статей із журналу «Світло» дало можливість з’ясувати, що за час свого існування з 1910 по 1914 рр. світ побачило 35 номерів, у яких було надруковано понад 100 статей і з них близько 30 статей, присвячені проблемам дошкільного виховання. У 1914 році журнал перестав існувати внаслідок заборони Миколою ІІ україномовної педагогічної преси у зв’язку із початком першої світової війни.
Отже, український педагогічний журнал «Світло» становить велику наукову цінність для дослідників історії освіти, педагогіки; він є також вагомим джерелом науково-практичних досліджень з психологічних та педагогічних питань.Кінець ХІХ – перші десятиліття ХХ століття – це період становлення суспільного дошкільного виховання в Україні. Педагогічна спільнота в ці роки спрямовувала свої зусилля на актуалізацію ідей щодо унікальності дошкільного дитинства, необхідності відкриття різних типів установ для виховання дітей дошкільного віку (дитячі садки, захистки, майданчики, дитячі осередки), розроблення програмово-методичного та матеріально-технічного забезпечення їхньої діяльності.
Просвітницька та інформативна функції щодо популяризації питань із дошкільного виховання покладалися на тогочасні педагогічні журнали. Вони виконували роль ретранслятора в ознайомленні педагогів-практиків, усіх, кого цікавили проблеми дитинства, із досягненнями європейської та вітчизняної педагогіки.